Пам’яті поетеси Мар'яни Бонь-Якубишин
Я не створила неба і землі. Не запалила ні зірок, ні сонця. Моє життя підвласне не мені. На перегонах - інші переможці...
„Великий Господи! Хай буде все – як є:
Життя життям – і гарним, і нестерпним...",
– писала Мар'яна Бонь-Якубишин, педагог і поетеса, серце якої перестало битися у розквіті сил
Освітяни Хустщини вшанували пам'ять колишнього директора Монастирецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст., вчителя-філолога Мар'яни Бонь-Якубишин, яку несподівано для всіх забрала хвороба. Її не стало під час відпустки по догляду за дитиною. Рада директорів Хустщини, педагоги школи, учні та інтелігенція зібралися на сороковий день після раптової смерті колеги і наставника, у день, коли освячувались вселенські води Йордану. Була це необхідність зрозуміти неусвідомлене, бо Мар'яна Бонь-Якубишин перейшла у Вічність 9 грудня 2010 року в лікарні міста Ужгорода, не попрощавшись з ніким. Залишив нас і нерозквітлий талант поетеси, серце якої перестало битися на 36-му році життя.
Завойовую світ по краплиночці. Хтозна-звідки устигну й доки...
Нам всім було потрібне слово Мар"яни Бонь-Якубишин
Монастирецька школа в скорботі відкрила двері для вшанування пам'яті свого колишнього директора Мар'яни Бонь-Якубишин, бо, як відомо, мертвим боргуємо тільки правду. А була вона людиною непересічною, помітною в юрбі. За словами Юлії Прокопів, головного спеціаліста відділу освіти Хустської РДА, – відомою в професійних колах Хустщини, Закарпаття й України, спраглою до навчання, переймаючи досвід в інших. А ще скромною у своїй творчості:
„Я писатиму для народу,
Що колись-то мене збагне..."
У 2005 році, після десяти років вчительської праці, Мар'яну Бонь-Якубишин колектив школи обрав директором. Вона користувалася беззаперечним авторитетом у колег і односельчан, уміла кожного підтримати у важку хвилину. Як жінка-керівник, уміла знаходити компроміси, мужньо долала життєву прозу освітянських буднів. І рятувалась у цьому світі, очевидно, поезією, бо писала:
„Я втомилася бути сильною,
Захищатись від зрад та підступів –
Хочу трохи побути вільною
У своїх неліричних відступах...
...Жінка-воїн – це все-таки жінка".
Як зазначають колеги, у неї ніколи не було часу подумати про себе, про хворобу, яка дедалі більше прогресувала. Вона переймалася школою, яку очолила і прагнула вивести на гідне місце в районі, колегами-освітянами, яких хотіла бачити творчими і й успішними в роботі з дітьми... На думку начальника відділу освіти Хустської РДА Павла Русина, це був керівник нового типу, не такий, якого звикли сприймати в сучасному менеджерстві.
Павло Русин
Мар'яна Бонь-Якубишин була просвітлена людина, яка писала жіночну і чисту поезію. В її доробку дві поетичні збірки – „Між іншим" та „Але", видані в ужгородському видавництві "Ґражда". Втім, дуже любила життя і дітей, яких вчила з повною віддачею, з усмішкою на обличчі йшла до них на урок, називаючи „мої сонечка". Підтримувала їх у творчості на районних творчих зльотах Хустщини та міжнародному фестивалі юних обдарувань „Рекітське сузір'я". Мріяла і про власні висоти. Була справжньою українкою, не байдужою до долі рідного краю і народу:
„Народе мій. Сучаснику-народе.
Призупинись. Перепочинь від моди
На заздрощі, байдужість і розпусту...
Хто батько твій? Де корінь твого роду?
Ой не кажи. Ой не кажи – я знаю...
Це твого батька хата була скраю
В ту чорну ніч, коли на Красне поле
Йшли леґіні – немов дуби..."
У спогадах своїх колег вона залишилась такою, що з любов'ю сприймала кожну хвилину свого життя. Їла щодня хліб і казала: „Боже, який смачний!" Мабуть, справді, у цьому світі нічого не буває просто так, а велике пізнається на відстані. Бог дарував дуже коротку мить життя пані Мар'яні, і цю мить нам належить добре вивчити, заглибившись у її поезії передусім.
Моральним тягарем була й доля дружини заробітчанина, з якою треба було миритися і бути сильною.
„Великий Господи! Хай буде все – як є:
Життя життям – і гарним, і нестерпним." – писала пані Мар"яна. – У тридцять п'ять вона була безмежно щасливою, бо напередодні вдруге стала мамою. До тридцять шостого дня народження не дожила, залишивши по собі рукопис пророчих поезій до збірки „Люблю":
В мене безлічний переддень
До самотньої тої висі.
У котру я піду одна –
Та й залишуся...
Творчість Мар'яни Бонь-Якубишин – чиста дещиця Правди і Любові на землі. На сторожі її світлої пам'яті – всі, кого любила. Передусім, родина – чоловік Віталій, донечка Марія, яка успадкувала поетичний талант матері, синочок Степанко, котрому дала життя на краю до Вічності.
Стоячи біля свіжої могили Мар"яни Бонь-Якубишин, заслужений вчитель України Христина Шкробинець сказала за всіх: „Все ще не хочеться вірити, що пройшло сорок днів, як перестало битися серце нашої дорогої посестри Мар'янки. Як мало літ вділила їй доля, як швидко плине час. Але всі Ви знаєте слова відомого українського поета Миколи Луківа, який сказав:
„Людське життя складається не з літ,
А нашу долю творять наші справи.
Не тільки день, а навіть кожна мить,
То крок до честі, слави чи неслави."
Усе життя Мар'яни Степанівни Бонь, то крок до честі і слави. І не дарма сьогодні приїхали вшанувати її пам'ять достойні мужі, високошановані жінки, всі, хто її знав... Як багато не встигла зробити Мар'янка, як багато ще залишилося нездійсненних її мрій. ...І думаючи про те, що відійшла рано у Вічність, як і Шевченко, Грабовський, Симоненко, Стус, Антонич, вона залишила по собі немеркнучий слід у пам'яті, у душах тих, хто її добре знав, любив, з ким вона спілкувалася, хто розділяв її мрії і помисли... І, напевно, не випадково забрав її Бог, тому що і там, у Райському саду, де благоухають духмяні квіти, співають пташки, потрібна її поезія. Тож серця наші промовляють: „Ми з тобою, Мар'янко. Спи спокійно. Нехай ця земелька буде тобі легким пухом. Ми пам'ятаємо твої мрії, постараємося втілити їх в життя, щоб розділити печаль і горе твоїх рідних, щоб допомогти їм вистояти у цьому горі, і щоб тобі у потойбічному світі було легко, дивлячись на нас з цього світу..."
Квіти пам"яті
Отче наш...
30 січня 2011 року Мар'яні Бонь-Якубишин виповнилося б... 36 РОКІВ. Але скільки б часу не пройшло, змиритися з невблаганною долею живим важко.
ПАМ'ЯТІ МАР'ЯНИ БОНЬ-ЯКУБИШИН
А хтось вищий за нас узяв –
І життя серед праці вимкнув.
Мар'яна Бонь-Якубишин
Засмучені, берези споглядали
Обабіч шляху на Великий Хуст,
(Карпатську Україну що прославив),
В жалобнім одязі, (бо січень був),
Мене безмовно болем огортали –
Щеміло в серці поголосом днів.
Монастирець позаду. Школа, цвинтар.
Пекельний жаль безжально допікав.
Мар'яну Бонь вітала я в молитві:
Питала Бога, чом її забрав
Таку розквітлу, щастям оповиту?
Від того розпач душу роздирав.
Збагнути незбагненне нам не сила.
Хтось вищий взяв Мар'яну у політ.
Бо доля кожного – оригінальна нива,
Як зітканий небесний зоревід.
На ньому сяйво днів її щасливих
Змінила свічка пам'яті повік.
Не все звершилося, що планувала,
І не домріяла в життєвій самоті.
"Здивуй мене, світе," – відверто писала.
І сама – "здивувала світ".
Хотіла "спинити час", „хотіла прогнати"...
Дев'ятого грудня – Вічність – остання дата.
Це хтось вищий за нас узяв –
І життя її вимкнув у щасливому леті.
Матусю, дружину, сестру... забрав,
Яка вміла усім догодити, стерпіти.
Дочекаємось, друзі, збірки "Люблю".
Може світ байдужий нею наситить.
19.01.2011 р.
Монастирець-Хуст-Ужгород
Ірина Гармасій
Немає коментарів:
Дописати коментар