Легенди про Великдень

                                    Український Великдень

Увечері, після роботи, в добрих українських родинах батько, бувало, збирав своїх дітей і розповідав їм стару християнську легенду про те, що на Великдень, під час виносу плащаниці, саме тоді, коли весь народ хресним ходом обходить церкву, ангели виводять Спасителя з гробу, а святі сходять з образів і христосуються.

Колись цю легенду розповідали дуже урочисто, при запалених свічах або при вогнику лампадки.

Була колись поширена в Україні ще така легенда. 


Від дня свого Воскресіння Спаситель посадив у підземелля, під тією скалою, де був Його гріб, головного сатану Вельзевула і наказав йому гризти 12 залізних ланцюгів, 12 залізних дверей і 12 залізних замків. Якщо Вельзевул перегризе все це від одного Великодня до другого, тоді буде кінець світу. 

Сатана спочатку перегриз замки, потім двері і ось-ось перегризе останній ланцюг — ще тільки один раз треба стиснути зубами. А тут як заспівали люди «Христос Воскрес», то всі замки, двері і ланцюги Вельзевула відразу поновились, і він мусів гризти спочатку. А якби настав такий час, що люди перестануть співати «Христос воскрес», тоді сатана перегризе останній ланцюг, і буде кінець світу.
Чув від Марії Іванів у м. Вознесенське в 1940 р. Подібну легенду наводить Терещенко, VI, стор. 104, вид. 1848 року.

У Канівському повіті є така легенда. Кажуть, що архангел Гавриїл об'явився Матері Божій саме в суботу і сказав їй: «Твій син воскресне з мертвих». Мати Божа саме снідала рибу: м'ясо об'їла, зосталися самі реберця. 

Перехрестилася вона та й каже: «Тоді мій Син воскресне, як ця риба оживе!» А риба — плюсь, та й ожила.

В Галичині поширена легенда, що жид їв когута (півня), а прийшов до нього наймит і каже: «Христос воскрес!» 
— Жид відповів: «Тоді воскресне, як цей когут оживе!» Як тільки він це сказав, кісточка до кісточки причепились, і когут ожив.

Є кілька легенд на тему: чи на Великдень справді великий день?

Був, кажуть, колись чоловік Свирид. Як дождався він Великодня, то подумав собі: 
«Кажуть люди „Великдень", а я ще побачу, чи й справді це день великий?» 
І ось на перший день Світлого Празника запряг волів та й пішов з наймитом орати. Люди в церкві Богові моляться, а він оре. 
Тільки що почали, може, десяту скибу одкидати, аж під землею щось загуло страшно — так, як часом далекий грім загуркотить, — і Свирид разом з плугом і волами так і провалився крізь землю. 
А на тім місці стала могила. Вона й досі називається «Свиридова могила». Кажуть, що коли прийти на ту могилу та прикласти вухо до землі, то інколи наче чути, як хтось волів поганяє: «Гей, гей!»

Великдень називається так тому, що в той час, коли Христос родився, сильно світило сонце і стояли такі довгі дні, що теперішніх треба сім зложити докупи, щоб був один тодішній. Тоді, було, як зійде сонце в неділю вранці, то зайде аж у суботу ввечері. А як жиди розіп’яли Христа, дні поменшали. Тепер тільки царські ворота в церкві стоять навстіж сім днів. Ось чому цей день і називається великим.